Лапароскопія – це діагностичне або хірургічне втручання на внутрішніх органах черевної порожнини або малого тазу. Лапароскопія – це сучасний хірургічний метод, при якому хірургічне втручання проводиться не через природні отвори або великі розрізи шкіри, а через невеликі (зазвичай 0,5-1,5 см) проколи, тоді як звичайна хірургія вимагає великих розрізів і, таким чином, залишає великі рубці. Для проколу використовується троакар, за допомогою якого проколюється черевна стінка, і в трубку діаметром 0,2-1,0 см вводиться тонкий оптичний прилад (лапароскоп).
Основним інструментом для лапароскопії є лапароскоп – металева трубка діаметром 5-10 мм (2 мм для мікролапароскопії) зі складною системою лінз та світловодом. Лінза передає зображення від лінзи до окуляра, а світловод спрямовує світловий промінь від освітлювача в черевну порожнину. Можна дивитися безпосередньо в лапароскопічну лінзу – це робилося десятиліттями, але з появою крихітних ендоскопічних камер (зараз вони важать 50-150 грамів), прикріплених до лапароскопічної лінзи в останні три десятиліття, весь операційний персонал може бачити весь хід операції на моніторі. Діагностика та деякі прості процедури проводяться під місцевою анестезією, а більшість лапароскопічних процедур – під загальним наркозом.
Не існує такого поняття, як «лапароскопічна хірургія». Лапароскопія – це один із методів доступу до хірургічних органів. Незалежно від способу виконання, характер хірургічної процедури не змінюється. Ці терміни утворені за допомогою кореневого слова «scope» (від грецького scope – бачу), перша половина назви методу якого позначає орган або порожнину, що підлягає маніпуляції або обстеженню.
Лапароскопія є одним з різновидів ендоскопії, і ендоскопія включає лапароскопію, торакоскопічне дослідження, гістероскопію, цистоскопію, артроскопію тощо.
Торакоскопія – втручання на грудній клітці;
Нефроскопія – втручання та операції на нирках;
Цистоскопія – операція на сечовому міхурі;
Гістероскопія – хірургічне втручання на матці;
Гастроскопія – хірургічне втручання на шлунку.
Якщо до назви додається префікс «фібро», це означає, що процедура проводиться за допомогою гнучкого ендоскопа, наприклад, фіброгістероскопія – це обстеження матки за допомогою гнучкого ендоскопа.
Техніка лапароскопічної хірургії дещо відрізняється залежно від типу операції та медичного закладу. Пацієнтів готують до отримання такого ж догляду, як і при традиційній хірургії. Спочатку пацієнтам у палаті вводять ліки для подальшого знеболення та підвищення ефективності. Ці операції називаються «передопераційним введенням». Потім пацієнта на ношах несуть до операційної.
У ліктьову вену пацієнта вводять м’який пластиковий катетер для введення ліків, розчинів, анестетиків та знеболювальних засобів. На обличчя пацієнта кріплять гумову або силіконову маску, і дихальна суміш подається через маску.
Через кілька секунд пацієнт засинає, і анестезіолог проводить інтубацію — він вводить пластикову трубку з манжетою в дихальні шляхи, надуває повітря та закріплює його. Під час операції пацієнт отримує контрольовану штучну вентиляцію легень.
Для лапароскопії черевна порожнина заповнюється газом – у більшості випадків для цього використовується вуглекислий газ. Газ вводиться, щоб підняти черевну стінку до куполоподібної форми над органами та забезпечити хороший огляд і доступ до органів. Асистенти та хірурги обробили весь живіт пацієнта антисептичними розчинами для можливого переходу до відкритої операції та, за вказівкою анестезіолога, ввели довгу голку Вереша через пупок. Вона має пружинний стрижень, щоб мінімізувати можливе пошкодження внутрішніх органів під час пункції черевної порожнини. Після підтвердження за допомогою кількох тестів, що голка дійсно знаходиться в черевній порожнині, до голки приєднується шланг інсуфлятора. Ця складна електроніка дозволяє подавати вуглекислий газ у порожнину та автоматично підтримує тиск у ній з точністю до 1 мм рт. ст.
Після того, як тиск газу в порожнині досягне 10-16 мм рт. ст. (залежно від вибору хірурга), голку Вереша видаляють і через пупок вводять перший троакар – металеву або пластикову трубку, в яку вводять тригранний або конічний зонд. Після проколу стінки стилет видаляють і вводять через канюлю (трубку) в ендоскоп і лапароскоп. Лапароскоп – це металева трубка діаметром 10, 5 або 2 мм (за допомогою мікролапароскопа) зі складною системою лінз і світловодом. За допомогою підключених мініатюрних відеокамер вагою 50-100 грамів і потужних галогенних або ксенонових джерел світла (освітлювачів) вся операційна бригада може спостерігати за ходом операції на екрані монітора.
Після введення лапароскопа оглянути черевну порожнину та під візуальним контролем ввести ще 2-4 троакари. Місце введення троакара залежить від органу, на якому оперують, та виду втручання – при холецистектомії троакар вводиться у верхній частині живота під реберною дугою, при гінекологічних операціях – у нижній частині живота.
В принципі, інструменти довжиною 30-40 см та діаметром від 2 до 12 мм можуть виконувати всі ті ж операції, що й звичайні хірургічні методики. Ретенція, відведення вбік, захоплення органу кліпсами, звільнення та відділення органу від навколишніх тканин (диссекція) за допомогою дисекторів, ендоскопічних ножиць та електрохірургічних інструментів, за допомогою коагуляції – відносна зупинка кровотечі з дрібних судин. Коагуляція – білки згортаються під впливом змінного струму високої частоти, завдяки чому просвіт кровоносної судини закривається. Кровотечу з великих судин можна зупинити кліпуванням (за допомогою титанових кліпс), бандажуванням шовним матеріалом та накладанням швів ендоскопічним степлером.
Ендоскопічні степлери відіграють дуже важливу роль в ендоскопічній хірургії – це може здатися незвичним, але замість скальпеля хірург набагато довше тримає голкотримач – процес накладання швів, ушивання та перев'язки займає набагато більше часу, ніж розтин тканин. Досвідчений хірург може зав'язати приблизно 60 запобіжних вузлів за хвилину, або один вузол за секунду. Тим часом в ендоскопічній хірургії руки хірурга замінюються тонкими інструментами, які набагато складніше зав'язувати. Так, наприклад, Європейська асоціація лікарів та хірургів встановила стандарт – зав'язати потрійний вузол за 40 секунд. Тож це було революційне нововведення, яке відіграло дуже важливу роль у розширенні сфери ендоскопічних втручань – степлери. Хірурги можуть одним рухом руки виконувати міжкишкові анастомози, герметично проходити через кишечник, зашивати кровоточиві судини тощо, замість тривалого та часом майже неможливого ручного ендоскопічного зшивання. Технічно стало можливим виконувати будь-яку хірургічну операцію ендоскопічним хірургічним доступом за допомогою степлера.